Про один механізм фінансування великих проектів і програм і їхнього рефінансування фінансовими проектами

Сьогодні на фінансових біржах «прокручивается» у добу до 2000 млрд. USD з яких тільки 30 млрд. USD реалізуються в реальні проекти, що составляеть близько 1,5% усього капіталу. Отже фінансовий ринок не можна називати ринком для обслуговування реальних інвестиційних проектів і програм.

Фінансовий «мильна булька», як його тут називають, з'явився не відразу. Початок його формування, росту й розвитку відносять до кінця 60-х років Xх-века. Сьогоднішні неимоверно гігантські розміри його наводять страхи на вкладників капіталу й автоматично мусують слухи про тім що незабаром наскочить фінансова глобальна криза й «міхур» лопне й усім настане «кінець».

З іншої сторони маса проблем Людства від голоду до збереження навколишнього середовища вимагає інвестицій, вимагає капітал. Класичний шлях інвестування, у рамках дозволів Базель-2, передбачає мозаїку із власного капіталу, позикового капіталу, капіталу довірителів, ручателей, капіталу госдотаций і т.д., прийнятний для малих дійсно рентабельних проектів до 20-50 млн. З урахуванням вартості капіталу, при процентній ставці в 7-10%/рік, рівної як мінімум подвоєній сумі кредиту, повернення його представляється вкрай сумнівним для більших проектів і програм, скажемо понад 100 млн., у чинність як відсутності нових сегментів ринку з високою рентабельністю так і не можливістю вірогідно й гарантированно планувати події повернення капіталу на більші часи.

Вимоги західних банків троєкратного (!) гарантування кредиту зіпсовано кризою нерухомості начавшегося із серпня 2007 і не бажанням банків давати позички один одному й втягитваться в довгострокові програми. Як же бути країнам зі зростаючою економікою потребуючі великі інфраструктурні інвестиції?

Розглянемо один зі шляхів «накачивания мильної бульки» фінансовими проектами й спробуємо зрозуміти можливості активації капіталу в реальні проекти й програми цивільного втримування. Тому що на біржах переважно грають в американські долари гравці (трейдеры) ліцензії, що мають на це, ФРС США, те й зупинимося на процедурі за участю цієї валюти.

Електронні торги фінансовими опціонами передбачають їхнє формування в найбільших банках имеющих також ліцензію ФРС США на таку діяльність (трейдерские банки або Т-банки). Т-банки, у свою чергу, формують пакети для інвестиційних проектів і програм цивільного призначення (клініки, охорона природи, інфраструктурні й т.д. проекти) на підставі генерируемых пакетів цінних паперів в інших банках. Такий пакет (лист) акцептируется Т-банком як коштовне з номіналом n після розуміння опису вкладень і його перевірки. До реєстру вкладень входять розкладені по пріоритетах рефінансування гроші (чеки) і цінні папери (облігації, боргові розписки, сертифікати на нерухомість, квитанції на депоновані ліквідні й доступні застави в інших банках, секьюрити хаус, чеки, патенти, проекти й т.д.). Розглянемо можливість имплементирования в пакет проектів. Під проектом, у цьому плані, розуміється проект-ідея-(know how)-бізнес план розвитку нового сегмента ринку, на який в автора або замовника проекту є серйозні наміри розвивати й володіти їм.

Якщо мотивом формування «конверта» Т-банком є його продаж на першому етапі, то мотивами покупців звичайно є легальний догляд від податків шляхом тимчасової втрати ліквідності, активації капіталу, зміни пріоритетів інвестування й т.д.


Нагадаємо, що сегмент ринку (ніша ринку), наприклад у ФРН, по статданным торгово-промислової палати ФРН, коштує зараз від 20 млн. Ойро при ризиках втратити капітал в 50% і сегмент ринку вартістю в 200 млн. Ойро при ризиках втратити капітал в 5-10%. Перші, це малі проекти для малих і середніх підприємств шукаючих рятівні «острови» нових сегментів ринку й можливість для розвитку, більші проекти (> 200 млн.) це, наприклад, проекти для нового класу ліків, нових машин, нових ідей у транспорті, науці й т.д., це проекти для великих виробляючих концернів, держав, страхових компаній і банків.

Для банків і страхових компаній РФ, імовірно, буде цікава в цьому списку робота з базовими проектами (науковими, інфраструктурними, інноваційними, госпроектами й т.д.), а саме пошук ними своїх ніш на глобальному ринку фінансів за допомогою своїх фінансових проектів для подстраховочного рефінансування базових проектів.

Розглянемо два види фінансових установ: банки й фінансові компанії. «Залізна» дисципліна в банках позбавляє їхній персонал творчого підходу до рішення проблем пошуку ніш. Протилежністю їм є фінансові компанії, де творча думка є рушійною силою їхнього розвитку. Отже тільки в союзі обох гравців може виникнути ефект синергизма. Наприклад, народження ідеї й розуміння нового сегмента ринку, оформлення його теоретичними викладеннями, аналізом стратегій конкурентів і виробленню процедури алгоритму реалізації у фінансових компаніях і запрошення в справу банків які акуратно виконають пропоновану їм процедуру.

Припустимо, що є великий науковий базовий проект із номіналом в n>100 млн., що після подання через фінансову компанію доведений до стадії його можливого имплементирования в конферте для електронний торгів Т-банками. При цьому є усні наміри або у вигляді листів намірів сприяти організації фінансування проекту Т-банком під його гарантії повернення пакета паперів, скажемо, через 12 місяців і один день. Фінансова компанія через свою регіональну структуру або кореспондентську компанію разом із замовником організує аудита базового проекту і його верифікацію як цінного папера (ЦБ), страхує й депонує ЦБ у банку обслуговуючому даний научно-исследовательсткий інститут (НДІ). Т-банк може акцептировать верифікацію пакета, як цінного папера в обслуговуючому НДІ банку, тільки частково. У випадку підписання пакета контрактів між Т-банком, НДІ, фінансовою компанією й банком обслуговуючої НДІ на имплементирование проекту в конверт, він (проект) запитується контрактно від банку до банку вже як предмет потенційної торгівлі. Т-банк, після формальної перевірки наукового проекту, формує з його участю конверт ЦБ які він верифицирует уже своєю відповідальністю, своїм рейтингом, скажемо конверт із іншими проектами й номіналом в N=1 млрд., одержує повторно дозвіл ФРС США й передає контрактно його своєму довіреному трейдеру для торгів. Торги трейдер проводить 39 разів у році з лютого по листопад і при кожному продажі заробляє 1-3% від N. На акумуляційному рахунку регіонального банку в Т-банке згідно договори й ієрархії пріоритетів вкладень у конверт нараховуються кошти для реалізації вкладеного проекту. Регіональний банк інформує НДІ й відкриває для нього договірну лінію кредитного фінансування. Якщо базовий проект має вищий пріоритет у конверті, то левина частина зароблених коштів на фінансовому ринку надходить на рахунок регіонального банку в Т-банке для цільової реалізації проекту НДІ. Якщо НДІ не в змозі реалізувати накопичені цільові кошти протягом планового року, то вони можуть бути у вигляді чека вкладені в інший конверт іншого фінансового проекту Т-банка. Такий чек грішми має завжди в конверті пріоритет №1. Зрозуміло, що всі ці процедури обмовляються банками у вигляді контрактів.

Нехай на акумуляційному рахунку Т-банка за час річних торгів трейдером зібрана сума в 800 млн., частина їх, звичайно 15-20% уже у вигляді чеків повторно револьвируются в новий конверт, а інші йдуть на реалізацію програм першого конверта. Тому що практична реалізація інвестиційних проектів завжди повільніше швидкостей фінансових проектів, то за час звичайної реалізації інвестиційного проекту, скажемо в 5 років, аккумурируется досить коштів для його реалізації. Розрахунок читач може зробити сам. Сама, вище описана процедура, є рушійною силою накачування цього «мильної бульки» уже через різношвидкісну реалізацію базового й фінансового проектів. У такий спосіб проект може бути рефінансований за рахунок коштів «мильної бульки». Більше докладне розуміння принципу такого шляху можна зрозуміти вже при запиті пакета зразків рамкових договорів у соотвествующих фінансових компаній працюючих на цьому ринку послуг.

блоги о инвестиции и много разных интересных новостей о финансах